пам;ять... чи добре мати собі в голові картинки та звуки з минулого..? може, набагато легше б було просто позбавлятись їх як сміття? а як же тоді бути з солодкими хвилинами, які хочеться вклеїти у своє життя назавжди? так щоб неможливо було віддерти, вирвати, відібрати! пам;ятати значить берегти... і зберегти хочеться найдорожче... проте, нажаль, (чи може якраз навпаки) у людини нема права вибору. скарби губляться, а непотріб лишається, щоб знущатись, кепкувати, доводити безпорадність. але існує вихід: у пам;яті великі погреби, тож можна ховати там і складати тонни спогадів без розбору, а при необхідності знаходити й відроджувати їх у яскраві моменти радості чи то смутку, взалежності від ситуації.

я дуже люблю спогади! іноді одягаю маску мазохіста й повертаю наживо найсумніші секунди свого існування. інколи, навпаки відновлюю лише суцільний позитив, живлячись ним... а зараз не можу зрозуміти, що мені треба від бідолашної хворобливої пам;яті! просто потрібен чистий папір... є бажання творити нове!