Сьогодні отримала першого листа від осені. Він розпластався на мокрому асфальті, такий ніжно-жовтий.

Під небом літав сірій птах, вмиваючись холодними сльозами. А я стояла навколішки й вдивлялась у візерунки маленького теплого послання. Мені ввижались дивовижні образи, ласкаві слова й увесь лист, здавалось, випаровував терпкуватим запахом осінні та кохання…

І ось за декілька хвилин серце вже підспівує мелодії блюпаючих крапель, ноги самі по собі бадьоро шаркають пустими вулицями, перед очима гарцюють яскраві цяточки у ритуальному танці. Посміхаюсь сама собі, прокручуючи в голові далекі моменти радості, минулий вересень, чи то жовтень й всмоктую з насолодою здивовані погляди перехожих. «Чужа, – думають вони собі, – дивна якась….» Й стороняться. Та мені й байдуже. Я ж бо обожнюю самотність! Це один з найцінніших дарунків Пані Осені. Я… обожнюю…самотність!

@музыка: SLAP - Дощ

@настроение: яскраво-меланхолічне