• ↓
  • ↑
  • ⇑
 
18:25 

перевірка зв'язку....

18:35 

дикая расцветка...........блін.......

@настроение: бр-р-р!!!....

18:37 



23:18 

10 причин почему я ненавижу кроликов:
1) кроличья лакпка нифига ни разу не приносит счастья;
2) кроличье мясо вызывает несварение желудка (у меня по крайней мере);
3) их репродуктивность пугает даже китайцев;
4) самые знаменитые кролики экрана-бонвианы, злодеи и тунеядцы;
5) некоторые из них страдают необоснованой манией величия (Бакс Бани);
6) у них красные глаза, потому что они много пьют и курят;
7) их уши напоминают длинную недоварено-переваренную лапшу;
8) они постоянно болеют по-этому не поймеш кто из них белый, а кто пушистый;
9) а когда они не болеют, то спят едят и гадят...другим в душу;
10) ОНИ МЕРЗКИЕ ЛИЦИМЕРЫ!!!!!!!!!
P.S. Це так діє на нездорову дитячу псіхіку дивні мульти.. а загалі.. то з так званого наболівшого...

@музыка: i feel good!

@настроение: the same

23:25 

зовсім забула...назва мала бути щось типу 10 причин чом я ненавиджу кролів, або од кохання до любові лише один крок....

22:47 

ВСЕ ЩО ТРАПЛЯЄТЬСЯ НАДТО ПІЗНО Є ДОСТОЙНИМ ЖАЛЮ.ВСЕ ЩО ТРАПЛЯЄТЬСЯ НАДТО РАНО Є ГІДНИМ ПОДИВУ. ВСЕ ЩО не ТРАПЛЯЄТЬСЯ Є ВАРТИМ ЛЮБОВІ(с)

00:51 

виходить щоб зрозуміти що дещо тобі зовсім не потрібно варто втратити будь-яку можливість то отримати чи то мати..трохи часу і натсупає усвідомлення, що воно не гідне твоїх бажань..

22:59 

Кажуть, що людині легше співчувати аніж радіти за неї... Чиясь радість викликає лише заздрість, а от горю вже й не позаздриш якось..
Але навіть співчуття триває тільки допоки власний сум й турботи не захоплюють, з тієї миті не цікавить більше нічого окрім безпорадності, що надихає на нестерпне почуття жалю до себе коханого.
І де ж любов до ближнього чи то щось таке?! Де друзі?!..
********************************************************************


@музыка: Брем Стокер-Так в житті буває

23:03 

Летіли телеграм звідусіль
Розповісти про те, що сталося із ним.
Та чи цікаво було то мені
Ніхто і знати не хотів.
Розламана на тисячі шматків,
Відряджена у марево скорботи,
Чужим бажанням схилена до сліз
Й оточена турботой до нудоти.
Хіба колись подумати могла,
Що я за ним у небо рватись буду?
Давно ж останню згадку розп’яла,
Чого ж тоді той голос чую всюди?
Здавалось захолонула душа,
Та щось у неї стукає невпинно -
Це телеграма знову надійшла -
Як серце битись може рівномірно?
Коли за образом женеться потік мрій,
У пам’яті чужі слова одраз спливають...
Я наплюю, а той хто їх створив
Хай власноруч над текстом тим ридає!

00:45 

ХЕЛП

що ж це робиться у світі?!!! мене просто тягне на якісь провокації..але нема грошей..куди б збігти від реальності?!як вибратися з батьківколовки?...
стіки питань..над якими думати..повір не варто..хіба?
злість переходить у відчуття безпорадності.слабкість...
нема бажання так існувати,хочеться жити!
абожжж...........МЕНЕ ЦЕ МОЖЕ ВБИТИ!:))))))))

@музыка: п-А-а_азитивна

@настроение: атвратно-спокійне

21:45 

Витратила вчора купу безоплатного натхнення на написання сумно-сумбурного посту, а він візьми та й зникни у прірві глюків мого шалено швидкісного Інтернету. Але виснаженість переповнювала єство настільки, що вистачило мене лише на тихе скиглення й мляві погрози компутеру, мовляв, більше рука моя не торкнеться його брудної Клавки (у її іржавих бігудях)... Йому схоже було наплювати, неДАРМА!
Отож, виявивши в котре слабкість до цієї бридкої залізної махіни, сиджу перед екраном й набираю знов той же пост. Здається, він заслуговує на життя.
„ Ми йшли довжелезними вузькими коридорами з покоцаними стінами (фарба на них пооблущувалась й вицвіла); підлога нагадувала фронтові дороги, а до стелі очі й не підіймались...Моторошно було роздивлятись навколо...принаймні мені. Таким зустрів нас інтернат № 4. Рожеві примари, що вирували в моїй голові з приводу відвідування інтернату, розтанули надто швидко. Не було маленьких діточок, які б захоплено чекали на нас у світлій, заваленій різними іграшками кімнаті. Замість того – купка шантрапуватих п’ятикласників, що зневажливо роздивлялись на таких собі чудакуватих волонтерів, які бажали гратися з ними у дитячі ігри, дарували надувні кульки та льодяники (хоча льодяники йшли на „ура”). І дуже болісно спостерігати за цими дорослими малюками. Хочеться опікуватись ними, захищати й пестити. Чому ж їх рідним батькам не хотілось того ж?!!”



22:40 

magic day

I’m a king without a crown


Цікаво, правда, що біду можна накликати? Чи дійсно людина творець своєї долі? Хіба слід довіряти гороскопам й зважати на прикмети?..
Мене чогось кожного дня страшенно тягне зазирнути до газети; очі жадібно шукають таблицю з мармизами ( чи то смайлами ) – вона одна може розповісти, що подарує сьогодні доля. Дивлюсь, уважно дивлюсь... А потім собі: „Дурна! Вірити цим гороскопам?! Вірити?.. йти..!”

23:10 

Хамузі присвячується

Вони не бачились цілих 5 днів... Їм би ще стільки не бачиться, але місто – то велике село. Та і якщо збігти подалі існує телефон...пошта. А для двох, що настільки споріднилися душею, здається, не було шансів протриматись більше.
Виявилось, що „розлука” нічого не змінила; й не дивлячись на початкову ворожість у погляді й холодок у голосі, світ залишився для двох.
Тонни морозива заполонили пустощі, що оселилися в душі у період поодинокості. Сонечко розтопило тонку кригу недоказаних слів і нерозділених переживань. Травень засяяв дружньою посмішкою на обох обличчях.
Щось не переставало дзеленчати. Невпинним потоком сипалися повідомлення: „ Я дуже голодна. Хочу в...” Одне за одним... Голодна...їсти...хочу!!! голодна?.. хочу! Вони стояли поруч, а телефони напружено перекидували між собою коротесенький, тільки їм зрозумілий текст. Гроші текли бурхливою річкою, але хіба то мало значення?! Вони ж набачились 5 днів!


00:42 

що за кіпіш коло моїх гарних вух?..!!!!!!!!!

23:48 

da ba dee ba da

today is the day
tonight is the night
hight is light
it might be right
to start that fight//
--------------------------------------------------------------------
все що не робиться то найкраще? а якщо то "краще" але не за для тебе/мене...
--------------------------------------------------------------------
хвороба..мороз пронизує...це в мене така дурна звичка влітку морити себе високою температурою, болем у горлі й різною відвертою хіромантію! а потім приходьте у гості, тіки не забувайте одягати марлеві пов'язки.
--------------------------------------------------------------------
а ще сьогодні стіки знаменності у датах..аж нудить від випитого!
вітаю себе з річницею!рік як...
звільнитись од спогадів легко, але знищити спогади про ті самі спогади майже неможливо...

00:00 

по кому бігають думки...

Ладан...цей запах над усе
Думки палітрою несе-
Повстало знов життя моє
Та глузд лишився у фойє:
Червоні приміряє шкари...
Ідеї кличе в будуари,
Омрійні дарить пеньюари
Й міняє роги на тіари.
А світ лишається блідим,
Не спавши вічними ночами -
Реальність ліжком є твердим,
Не гріють ковдрою печалі!.....

@музыка: Станція "Газ"

00:26 

доки є зв'язок....

КУДИ ЗАХОВАТИ ЦЕЙ КЛЯТИЙ ПЕСІМІЗМ?!!!ЧИ ТО ВІН В МЕНЕ ЗА ВСІ РОКИ ТУПОГО РАДІННЯ ЗА СЕБЕ І ІНШИХ ВИРВАВСЯ НА ВОЛЮ ЯК МОЛОДА КУРВА-ДІВКА ТЕПЕР П'Є ПО ЧОРНОМУ, ГУЛЯ Й НЕВІДСТУПАЄТЬСЯ...ХІБА Ж Я ТАККА НАСПРАВДІ?!!СІРА Й СУМНА?БРРРР.......
І ЧОГО МЕНІ НЕ ВИСТАЧАЄ ЗА ДЛЯ ЩАСТЯ?!!
ЯКБИ ЩЕ ЗНАТИ ЯК ВМІТИ ІНТЕЛІГЕНТНО МОРОЗИТИСЬ...ТО ЩО ПРОСТО ГУБЛЮСЯ У ВСЬОМУ. ОДНІ КАЖУТЬ ЗАБИТИ ПРОСТО ІНЩІ КАЖУТЬ МОВЧАТИ..ТРЕТІ ЗАГАЛІ НЕ РОЗУМІЮТЬ У ЧОМУ ПРОБЛЕМА А МЕНЕ КОВБАСИТЬ! ПОТРІБНЕ СВІЖЕ ПОВІТРЯ!!!!!!!!

@музыка: ФС "КІРІЯН"

22:39 

спосіб сказати папа....

[Хтось рятує, хтось дратує
Хтось дарує дива мить...
То скажи чого ж, буває,
Голова від тя болить,
Або нудить? Або марю,
Що тебе нестримно вдарю
І послати хтю безбожно!
Як же стриматися можна?!
Підкажи, чи просто зникни:
Я до волі швидко звикну!

@настроение: стуюйове!!!!!!!

18:23 

солідарність,блін...

от і скінчився мій тиждень суцільного безпідстваного щастя..
увімкнувся критичний ігнор...
аааа

16:05 

Бувають такі моменти, коли, здається, можна стільки усього написати, береш ручку, зошит , сідаєш по-зручніше і... все натхнення кудись зникає. Чи то через те, шо довго і зосереджено збирався, чи просто у підтвердження якогось земного закону...
От і зараз у голові нестримними табунами носяться думки, але ніяк не виходить зібрати їх до купи, себе в кінці кінців зібрати і перенести на папір, адже здається, тоді стане легше.
Минулої п'ятниці був апогей моєї осінньої меланхолічно-байдужої депресії - жага потрапити на один захід перетворила мене на смс-маніячку. Я з остервенінням відправляла мески усім, запрошуючи скласти мені квампанію, майже 100% знаючи, що у відповідь почую якусь поважну чи не дуже відмазку. Доведена до відчаю написала навіть тим, кому б може й не слід було писати. Але врешті решт лишившись з однією такою людиною казково провела час, вкотре зрозуміла, що мені з нею (людиною) добре але нажаль. Трохи п'яна від кон'яку й відчаю усю ніч (тобто її залишки) провела у кочамрному напівсні. А на ранок немов переродилася!
Світило яскраво-тепле сонечко, душа співала веселі пісні, голосно та мелодійно, не заздрість невстигнувшим ще мігрувати птахам. Хотілось бачити і, власне, бачилось лише найліпше, найщиріше, найпотаємніше...
Я раділа за себе й оточуючих; ніхто не розумів, що за хвороба мене підкосила, чи що за примарка оселилась в мені, адже мене постійно кидало в жар, я майже не їла, трохи марила й літала над землею... Більш прозаїчні особистсості констатували факт закоханості або ж вдалих статевих стосунків. Наївні. Хіба, що я закохалась у золотисту осінь й мала зносини з теплим вітром, сонячними променями й яскравим листячком. І так проходили дні, секунда за секундою, саме так, адже я насолоджувалась кожним моментом. Наступної п'ятниці мене почав переслідувати страх, що все може скінчитись. Я почала відшукувати якісь знаки, вказівки на те, що тиждень =суцільного щастя= збирається переселитись у душу й тіло когось іншогою А мені лишиться пожовкле осіннє листя, похмуре небо з товстим шаром хмар та хмаринок і пустій, що наче новий жилець перетаскуватиме свої порожні валізи мені у мозок й серце, встановлюючи свої правила, переставляючи меблі, стираючи останні згадки, про того, хто тут жив раніше.
Декілька маленьких невдач, трохи гіркоти й мізерне розчарування зробили свою брудну справу і до самої ночі тієї п'ятниці мене не відпускав липкий жах.
Сьогодні неділя і нажаль я бачу, що дійсно тиждень ліричної лихоманки скінчився. Страждаю від трохи розбитих мрій і втоми, важкої, в'язкої. Час біжить швидше ззовні, а все моє єство наче у комі, або ж у напівсні, ніяк не може прийти до тями й наздогнати реальність. А вона голками протикає мою свідомість, лишаючи крихітні дірочки, крізь які просичуються відвертості й правди нашої з вами дійсності. Рожеві окуляри тріскаються з кожним кроком у новий тиждень, нову смугу життя...
Холодно. Мерзну і не знаю як зігрітись. Мабуть піду займатись коханими з власними ковдрами, яскравими, теплими і такими рідними. =р

Дневник Rude Myself

главная