• ↓
  • ↑
  • ⇑
 
21:04 

бути нам з тобой не судилося,
бо у нас життя, лиш одне життя... (с)

@настроение: абалдеть яке

21:10 

сьогодні я намагалась написати тобі листа. чесно!
але постійно щось заважало... люди, події,думки. наче хтось на горі відштовхував мене від цілі, забираючи час, натхнення і просто сили.

стільки слів застрягло десь на шляху від мозку до паперу! від них голова здається важкою й переповненою. хочеться кинути її на подушку, вкрити ковдрою або ж просто відтяти, щоб не терпіти цей тягар!..

щоб прийти до тями винищила місячний запас кави, полірнула випите червоненьким вином і, як результат, отримала склянні очі, шаленне серце биття й танцюючі навколо меблі.

у лікарні на мене мабуть вже зачекались - готують там великі голки, літрові шклянки з фізрозчином й жгути, щоб тісніше привязати до койки, адже знають, хитрющі, що вириватимусь.

а може й не треба тікати? вони ж бо лише хочуть допомогти. тільки от руки трясуться під шалену амплетуду, а зуби відстукують чічьотку - ані номер набрати, ані промовити будь-що.
трохи жахливо...

я ж просто хотіла написати тобі листа... !!!!!!

пс. виходить, ТИ для мого життя небезпечний?

@музыка: Мара - Где-то моя любовь%)))

@настроение: неврівноважене

00:53 

блін, чого текст такий жирний вийшофф?....


00:52 

якось мене вразив цей текст... (прочитала на жж)

Я слышал звуки, я так хочу увидеть свет. Мир так прекрасен, я предвкушаю радость появления. Я так ждал, когда смогу наслаждаться жизнью. Всё в первый раз, чарующее чувство радости охватывает моё пока ещё слабое тело, при мысли о неизвестных мне чувствах, я грежу ними. Я хочу быть рождённым, я хочу любить…

Но нет, почему, моё тело проткнула игла, холодная сталь пронзила его. Она мешает мне жить. У меня нет имени и, почему это происходит, я не могу знать. Может это и есть твоя любовь, Мама? Холодным жалом, пронзая мои внутренности, ты проливаешь свои чувства? Заворачивая в чёрный полиэтилен, ты хочешь, что б я жил? Мои рефлексы, они пропали, как и моя жизнь и лишь твой крик, Мама, пронизывает атмосферу.

Вот он мир, тот белый кабинет, мой путь краток по водосточным трубам. Тот яркий свет, я думал он добрый, а оказался смертью для меня… Мама, я всё равно люблю тебя, я всё простил, за этот крохотный отрезок времени. Я знаю, ты жалеешь. Я не познал всего, что мог познать, если бы жил подольше, спасибо и за эти два месяца…

Я – твоё будущее, я сожжён, окончательно поглощён огнём, похоронен…

Я не закончен, беда что стала преградой называется неосторожностью… Всего лишь шалость моей молодой Мамы…


@музыка: three days grace-get out alive

20:54 

мабуть таки хвороби роблять нас терплячими, м'якішими, сентиментальнішими... адже вже другий день поспіль борюся з бажанням попросити пробачення у половини світу, відновити спілкування з третиною, а лишившийся частині признатися у вічному коханні:))))! ще тримаюсь, хоча вже помітне тріскотіння муру - декілька месок й один маленький, але змістовний лист...
хто його зна, може так ліпше? все що не робиться то на краще? - чекати та недочекатись. планувати і всеодно помилитись. збиратись АЛЕ лишитись. і тішитись..просто з усього цього тішитись:)))

@музыка: !Там-Для кого

@настроение: хворобливо-збуджене<img class="smile" src="static.diary.ru/picture/3.gif"; alt=":)">

20:22 

Что и говорить, ты очень многим нравишься своей искренностью и непосредственностью! Иногда, правда, твоя чуть-чуть излишняя правдивость может поднапрячь кое-кого, но это быстро проходит. В конце концов, недостатки в характере есть у всех, даже у, казалось бы, совершенно безупречных на первый взгляд личностей. А вообще-то стремление к тому, чтобы отношения со всеми были теплыми и доброжелательными - в основе твоей натуры. Но, между прочим, совсем не от того, что это может принести тебе пользу в будущем! Хотя бы потому, что когда возникают трудности и недоразумения, ты вполне можешь взорваться! Но все равно стараешься при этом не выходить за рамки приличия. Знаешь что? У тебя замечательные родители, и ты получила прекрасное воспитание! Поздравляем! Это не такое уж частое явление в наши дни.
************************************************************************************************************
гідне описання для моєї скромної Хамської особистості:))))))))


@музыка: НАУ-Крылья

00:30 


ВідВідвернись від мене, я благаю!

Нащо слідом ходиш, поясни?

Не журю, не кличу, не КОХАЮ,

Й не чекаю щастя восени.

Кажуть, я така собі зрадлива,

Вітер в голові моїй гуля,

То чого ж тоді на очах злива

І від смутку стулені вуста?

Не від радощів сміюся я так гучно,

Так танцюю з кожним і з тобою,

Намагаюся розважитися штучно

Залицяльників захопленой юрбою.

Хай не кожен бачить мої сльози,

Але чи провина в тому є?

Не кидай прокльони і погрози,

Інший вже зробив за тебе все.

Марно ж чудо-ліки ті шукаєш

Серцю не накажеш, вибачай –

Я Його люблю, а ти мене кохаєш,

Нам на двох лишилось «Прощавай»!


00:19 

королева АБСУРДУ

Не теряйте голову!
А вдруг жизнь захочет вас
еще по ней погладить?
(Станислав Лец)

Вікно лишилось відкритим. Хіба хтось мав повернутись? Не знаю, ніяк не можу пригадати! Жодного чіткого спогаду, свідомість пронизана тонкою ниткою натяку – таки дехто вернеться…
Одночасно в голові засіла невгамовна ідея – щоб не сталось, треба стрибнути вниз. Ноги вже відчувають край підвіконня, у грудях розростається нестерпне бажання вільного, безтурботного польоту, а тіло трясеться в очікування шаленої дози адреналіну. Лише один маленький крок!
Стоп! Як же тоді я дізнаюсь, хто має прийти? А що, коли ця зустріч особлива, коли я народилась тільки заради неї?! Неможна просто так нехтувати дарунками долі.
І от вперта впевненість потихеньку заспокоює авантюрно настроєний мозок, роз’яснюючи необхідність берегти себе. Стає спокійно, нецікаво, хочеться заснути до весни.
Адже навесні у відкрите віконце прилетить мрія, покладе мені на плечі свої руки-крила, зазирне у очі й життя змінить колір. А допоки треба спати…
Отож нервово бігаю по кухні у пошуках снодійного. Вже навіть не бігаю, а з трудом пересуваюсь, бо підлога засипана різними ліками, пакетиками з ватою, бинтами. При цьому не забуваю періодично зиркати вбік вікна – що як я невірно розрахувала й гість завітає раніше. Буде тоді сміху!..
Нарешті маю в руці рятівний флакончик з пігулками, очі горять переможним вогнем, тільки щось трохи лихоманить… і скільки їх треба тих червоненьких кульок? З’їм десяток, щоб вже напевне. Так, має вистачити до весни.
Востаннє з надією дивлюся у холодну темряву вулиці – нікого. Роблю ковток води, витримую невелику паузу, смакуючи прохолодний напій. Потім разом закидаю усю купку пілюль і заливаю їх останками склянки.
Приходить у гості цілком раціональна на мій погляд думка, де б краще стрітись після повернення. Підвіконня не підходить, буде твердо спати, підлога…не естетично, канапа зручна, але далеко від вікна. Тут на очі трапляється крісло-качалка. Ідеально! Розміщую там своє вже трохи неслухняне тіло, губи німіють, а серце настирно відмовляється працювати.
Раптом у мозок починають стікатись згадки, яскраві, відверті, так багато, що не встигаю їх сприйняти. А часу обмаль, організм майже повністю поринув в кому, нічого вже не бачу й не відчуваю, крім липких пазурів страху. Мабуть, десять було забагато…
Хапаю останній спогад, він несе у собі достатньо розчарування, щоб змиритись з теперішнім моїм станом. Впиваюсь у нього й пропускаю крізь кожну клітину свого єства: «ВІКНО МАЛО СТАТИ МЕНІ СПАСІННЯМ ВІД ПОВСЯКДЕНИХ ПРОБЛЕМ, ВИХОДОМ У ВІЛЬНЕ НЕБУТТЯ».
Отже, ніхто б не прийшов. Ані на весні, ані просто зараз.
І все ж останній мій подих сповнений сміху. Адже на столі лишилась трохи підмочена сльозами записка, з розповіддю про бажання звільнитись від турбот, вистрибнути за вітром й відлетіти далеко за обрій, на підвіконні домашні капці, а я замість того, щоб лежати зірочкою на асфальті, сплю собі вічним сном, погойдуючись у кріслі… що не кажіть, а я Королева Абсурду! J

@музыка: по дороге к амстердамуУу

14:35 

нда...надаб почаще что-то калякать... а то пустовато и неинтересно
может я и впрям такая скучная,не интересная, как настаиват некоторые личности?.. Хотя скорей всего как раз наоборот, у кого что болит, тот о том и говорит!


основываясь на авторитетных данных срочно нужно:
1) совершить что-то недекватное, смелое..
2)и еще определиться нужен ли мне билет до Винницы...ну или хотя б до Умани
3)..перестать тешить себя илюзиями!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

16:05 

Бувають такі моменти, коли, здається, можна стільки усього написати, береш ручку, зошит , сідаєш по-зручніше і... все натхнення кудись зникає. Чи то через те, шо довго і зосереджено збирався, чи просто у підтвердження якогось земного закону...
От і зараз у голові нестримними табунами носяться думки, але ніяк не виходить зібрати їх до купи, себе в кінці кінців зібрати і перенести на папір, адже здається, тоді стане легше.
Минулої п'ятниці був апогей моєї осінньої меланхолічно-байдужої депресії - жага потрапити на один захід перетворила мене на смс-маніячку. Я з остервенінням відправляла мески усім, запрошуючи скласти мені квампанію, майже 100% знаючи, що у відповідь почую якусь поважну чи не дуже відмазку. Доведена до відчаю написала навіть тим, кому б може й не слід було писати. Але врешті решт лишившись з однією такою людиною казково провела час, вкотре зрозуміла, що мені з нею (людиною) добре але нажаль. Трохи п'яна від кон'яку й відчаю усю ніч (тобто її залишки) провела у кочамрному напівсні. А на ранок немов переродилася!
Світило яскраво-тепле сонечко, душа співала веселі пісні, голосно та мелодійно, не заздрість невстигнувшим ще мігрувати птахам. Хотілось бачити і, власне, бачилось лише найліпше, найщиріше, найпотаємніше...
Я раділа за себе й оточуючих; ніхто не розумів, що за хвороба мене підкосила, чи що за примарка оселилась в мені, адже мене постійно кидало в жар, я майже не їла, трохи марила й літала над землею... Більш прозаїчні особистсості констатували факт закоханості або ж вдалих статевих стосунків. Наївні. Хіба, що я закохалась у золотисту осінь й мала зносини з теплим вітром, сонячними променями й яскравим листячком. І так проходили дні, секунда за секундою, саме так, адже я насолоджувалась кожним моментом. Наступної п'ятниці мене почав переслідувати страх, що все може скінчитись. Я почала відшукувати якісь знаки, вказівки на те, що тиждень =суцільного щастя= збирається переселитись у душу й тіло когось іншогою А мені лишиться пожовкле осіннє листя, похмуре небо з товстим шаром хмар та хмаринок і пустій, що наче новий жилець перетаскуватиме свої порожні валізи мені у мозок й серце, встановлюючи свої правила, переставляючи меблі, стираючи останні згадки, про того, хто тут жив раніше.
Декілька маленьких невдач, трохи гіркоти й мізерне розчарування зробили свою брудну справу і до самої ночі тієї п'ятниці мене не відпускав липкий жах.
Сьогодні неділя і нажаль я бачу, що дійсно тиждень ліричної лихоманки скінчився. Страждаю від трохи розбитих мрій і втоми, важкої, в'язкої. Час біжить швидше ззовні, а все моє єство наче у комі, або ж у напівсні, ніяк не може прийти до тями й наздогнати реальність. А вона голками протикає мою свідомість, лишаючи крихітні дірочки, крізь які просичуються відвертості й правди нашої з вами дійсності. Рожеві окуляри тріскаються з кожним кроком у новий тиждень, нову смугу життя...
Холодно. Мерзну і не знаю як зігрітись. Мабуть піду займатись коханими з власними ковдрами, яскравими, теплими і такими рідними. =р

18:23 

солідарність,блін...

от і скінчився мій тиждень суцільного безпідстваного щастя..
увімкнувся критичний ігнор...
аааа

22:39 

спосіб сказати папа....

[Хтось рятує, хтось дратує
Хтось дарує дива мить...
То скажи чого ж, буває,
Голова від тя болить,
Або нудить? Або марю,
Що тебе нестримно вдарю
І послати хтю безбожно!
Як же стриматися можна?!
Підкажи, чи просто зникни:
Я до волі швидко звикну!

@настроение: стуюйове!!!!!!!

00:26 

доки є зв'язок....

КУДИ ЗАХОВАТИ ЦЕЙ КЛЯТИЙ ПЕСІМІЗМ?!!!ЧИ ТО ВІН В МЕНЕ ЗА ВСІ РОКИ ТУПОГО РАДІННЯ ЗА СЕБЕ І ІНШИХ ВИРВАВСЯ НА ВОЛЮ ЯК МОЛОДА КУРВА-ДІВКА ТЕПЕР П'Є ПО ЧОРНОМУ, ГУЛЯ Й НЕВІДСТУПАЄТЬСЯ...ХІБА Ж Я ТАККА НАСПРАВДІ?!!СІРА Й СУМНА?БРРРР.......
І ЧОГО МЕНІ НЕ ВИСТАЧАЄ ЗА ДЛЯ ЩАСТЯ?!!
ЯКБИ ЩЕ ЗНАТИ ЯК ВМІТИ ІНТЕЛІГЕНТНО МОРОЗИТИСЬ...ТО ЩО ПРОСТО ГУБЛЮСЯ У ВСЬОМУ. ОДНІ КАЖУТЬ ЗАБИТИ ПРОСТО ІНЩІ КАЖУТЬ МОВЧАТИ..ТРЕТІ ЗАГАЛІ НЕ РОЗУМІЮТЬ У ЧОМУ ПРОБЛЕМА А МЕНЕ КОВБАСИТЬ! ПОТРІБНЕ СВІЖЕ ПОВІТРЯ!!!!!!!!

@музыка: ФС "КІРІЯН"

00:00 

по кому бігають думки...

Ладан...цей запах над усе
Думки палітрою несе-
Повстало знов життя моє
Та глузд лишився у фойє:
Червоні приміряє шкари...
Ідеї кличе в будуари,
Омрійні дарить пеньюари
Й міняє роги на тіари.
А світ лишається блідим,
Не спавши вічними ночами -
Реальність ліжком є твердим,
Не гріють ковдрою печалі!.....

@музыка: Станція "Газ"

23:48 

da ba dee ba da

today is the day
tonight is the night
hight is light
it might be right
to start that fight//
--------------------------------------------------------------------
все що не робиться то найкраще? а якщо то "краще" але не за для тебе/мене...
--------------------------------------------------------------------
хвороба..мороз пронизує...це в мене така дурна звичка влітку морити себе високою температурою, болем у горлі й різною відвертою хіромантію! а потім приходьте у гості, тіки не забувайте одягати марлеві пов'язки.
--------------------------------------------------------------------
а ще сьогодні стіки знаменності у датах..аж нудить від випитого!
вітаю себе з річницею!рік як...
звільнитись од спогадів легко, але знищити спогади про ті самі спогади майже неможливо...

00:42 

що за кіпіш коло моїх гарних вух?..!!!!!!!!!

23:10 

Хамузі присвячується

Вони не бачились цілих 5 днів... Їм би ще стільки не бачиться, але місто – то велике село. Та і якщо збігти подалі існує телефон...пошта. А для двох, що настільки споріднилися душею, здається, не було шансів протриматись більше.
Виявилось, що „розлука” нічого не змінила; й не дивлячись на початкову ворожість у погляді й холодок у голосі, світ залишився для двох.
Тонни морозива заполонили пустощі, що оселилися в душі у період поодинокості. Сонечко розтопило тонку кригу недоказаних слів і нерозділених переживань. Травень засяяв дружньою посмішкою на обох обличчях.
Щось не переставало дзеленчати. Невпинним потоком сипалися повідомлення: „ Я дуже голодна. Хочу в...” Одне за одним... Голодна...їсти...хочу!!! голодна?.. хочу! Вони стояли поруч, а телефони напружено перекидували між собою коротесенький, тільки їм зрозумілий текст. Гроші текли бурхливою річкою, але хіба то мало значення?! Вони ж набачились 5 днів!


22:40 

magic day

I’m a king without a crown


Цікаво, правда, що біду можна накликати? Чи дійсно людина творець своєї долі? Хіба слід довіряти гороскопам й зважати на прикмети?..
Мене чогось кожного дня страшенно тягне зазирнути до газети; очі жадібно шукають таблицю з мармизами ( чи то смайлами ) – вона одна може розповісти, що подарує сьогодні доля. Дивлюсь, уважно дивлюсь... А потім собі: „Дурна! Вірити цим гороскопам?! Вірити?.. йти..!”

21:45 

Витратила вчора купу безоплатного натхнення на написання сумно-сумбурного посту, а він візьми та й зникни у прірві глюків мого шалено швидкісного Інтернету. Але виснаженість переповнювала єство настільки, що вистачило мене лише на тихе скиглення й мляві погрози компутеру, мовляв, більше рука моя не торкнеться його брудної Клавки (у її іржавих бігудях)... Йому схоже було наплювати, неДАРМА!
Отож, виявивши в котре слабкість до цієї бридкої залізної махіни, сиджу перед екраном й набираю знов той же пост. Здається, він заслуговує на життя.
„ Ми йшли довжелезними вузькими коридорами з покоцаними стінами (фарба на них пооблущувалась й вицвіла); підлога нагадувала фронтові дороги, а до стелі очі й не підіймались...Моторошно було роздивлятись навколо...принаймні мені. Таким зустрів нас інтернат № 4. Рожеві примари, що вирували в моїй голові з приводу відвідування інтернату, розтанули надто швидко. Не було маленьких діточок, які б захоплено чекали на нас у світлій, заваленій різними іграшками кімнаті. Замість того – купка шантрапуватих п’ятикласників, що зневажливо роздивлялись на таких собі чудакуватих волонтерів, які бажали гратися з ними у дитячі ігри, дарували надувні кульки та льодяники (хоча льодяники йшли на „ура”). І дуже болісно спостерігати за цими дорослими малюками. Хочеться опікуватись ними, захищати й пестити. Чому ж їх рідним батькам не хотілось того ж?!!”



00:45 

ХЕЛП

що ж це робиться у світі?!!! мене просто тягне на якісь провокації..але нема грошей..куди б збігти від реальності?!як вибратися з батьківколовки?...
стіки питань..над якими думати..повір не варто..хіба?
злість переходить у відчуття безпорадності.слабкість...
нема бажання так існувати,хочеться жити!
абожжж...........МЕНЕ ЦЕ МОЖЕ ВБИТИ!:))))))))

@музыка: п-А-а_азитивна

@настроение: атвратно-спокійне

Дневник Rude Myself

главная